Слово "куркуль» для більшості людей асоціюється зі скупою, заможною людиною, яка не гребує брехнею . Насправді це просто стереотип, нав’язаний нам радянською владою. Для початку потрібно розібратися, ким же насправді були ті «страшні» куркулі.

«Куркуль», як слово, в українській мові до революції було невідоме. У "Словнику української мови" Бориса Грінченка, вид. 1907-1909 рр. слово "куркуль" є цілком в іншому значенні: "куркуль - людина, що приходить з іншої місцевості й оселюється на постійне замешкання” . А от за словником Даля аналогічний російський термін ’‘кулак’‘ подається як: «Скупий, перекупщик, особливо у хлібній торгівлі, на базарах та пристанях, сам без грошей, живе обманом, обміром». Інакше кажучи, це слово означало не економічний статус, а риси характеру людини або ж її професію.

У дореволюційний період виробництво сільськогосподарської продукції на території сучасної України було дуже розвинуте. Величезні площі землі засівались зерновими культурами, майже до 90 відсотків. Складовою основою виробництва були заможні селяни та поміщики. До категорії «куркулів» радянська влада в Україні зарахувала заможних селян, що мали від п‘яти до десяти гектарів землі. І постійно наголошувала, що ці селяни активно використовують найману працю. Насправді  ж «куркульські» сім`ї, як правило, були великі , і обробляли землю та  господарство переважно зусиллями самих членів родини з дуже малою, переважно сезонною, працею інших селян. А за формальними приписами радянської влади щодо визначення категорії «куркулів», до цієї категорії мали б належати лише ті селяни, що «визискували чужу працю» або були власниками якогось, крім особистого господарства, прибуткового підприємства (млина, молотарки, крамниці тощо). Прийшов час загальної колективізації (1928-1932). Без слідства та суду примусово забирали у селянина, який на думку влади вважався куркулем, найголовніше – землю. А на додачу ще й інвентар та усі громадські права. Будь який селянин міг потрапити у куркулі. Доля цих нещасних вирішувалась не в суді, а особливим відділом НКВД. Це були жахливі наслідки розкуркулювання. Людей висилали у віддалені місця Радянського Союзу або ГУЛАГу, відбирали все майно. За час так званого розкуркулення були репресовані та знищені понад три мільйони селянських господарств, знищені майже дванадцять відсотків умілих,працьовитих та старанних хліборобів. Моя бабуся теж потрапила під «нещадну машину» радянської влади, як донька куркуля. І найкращі свої роки провела у Богом забутому селищі десь у Сибіру.

Для чого радянській владі  знищувати працьовитих умільців, справжніх господарів своєї землі? Є просте пояснення. Така політика мала за ціль  змусити більшу частину селянства об’єднатися у колгоспи.  Чим закінчилася історія з колгоспами, знає кожен школяр, який тримав підручник з історії України.

То хто ж такі «куркулі» насправді? Це люди, які своїм  «горбом» досягли успіху. Це сучасні успішні підприємці, фермери, так звані бізнесмени. Внесок «куркулів» у розвиток сільського господарства та підприємництва в Україні важко недооцінити. Завдяки куркулям Україна була житницею Європи. За часів «куркульства» розпочиналося зародження фермерських господарств. Підприємництво поступово починало набувати рис сьогодення. Але все знищили. І через багато років українцям довелося вчитися «новим правилам гри» у сільському господарстві та бізнесі. Вчимося дотепер. Якби не було усіх цих терористичних дій з боку керівництва СРСР, можливо, сьогодні ми б не знали про голодомор 1932-33 років, не знали, що таке дефіцит, що таке кілометрові черги за хлібом… Але історія не любить слово «якби». Тому, маємо те, що маємо…